Олександр Мінченок, 31-річний мешканець Лисичанська, зник безвісти 21 липня 2014р. , після арешту про-українськими силами, в час, коли він подорожував Сходом України зі своєю бабусею. Батьки, не отримуючи звісток від липня, побоюються за його життя.

Вранці 21 липня Олександр Мінченок разом з бабусею Марією Наумовою їхав машиною з Лисичанська (місто в Луганській обл.) до Харкова. Він подзвонив батькам та повідомив, що вони минули контрольно-пропускний пункт, який контролюється про-російськими сепаратистами поблизу Северодонецька. Через пів години після цієї розмови невідома особа подзвонила батькам Олександра та, не представившись, повідомила, що їхнього сина заарештували та забрали до прокуратури. Більше зв’язатись ні з Олександром, ні з невідомою особою так і не вдалось.

Катерина та Юрій Наумови, батьки Олександра, вирушили до останнього відомого місця перебування сина, де їм повідомили, що він був затриманий батальйоном «Айдар». Цей батальйон є одним з тридцяти так званих добровольчих батальйонів, що з’явились в результаті українсько-російського конфлікту як частина про-українських сил. Бійці проукраїнських сил, що були присутні на місці, заявили, що Олександра вже відпустили поблизу м. Старобільськ, що неподалік Луганська.

Бабуся Олександра стверджує, що їх зупинив чоловік у військовому, проте вона не пригадує, яку саме символіку він мав. Батьки розповіли Amnesty International, що їхню машину Mitsubishi Pajero згодом бачили на вулицях м. Старобельська.

Особливі прикмети Олександра: ріст – 180см, помітний хірургічний шрам на плечі та одній з гомілок.

Батальйон територіальної оборони «Айдар» є одним з тридцяти добровольчих батальйонів, які з’явились внаслідок спалаху конфлікту та не були належним чином інтегровані в систему безпеки та оборони України. Все очевидніше стає причетність бійців «Айдару», що діють на півночі Луганської області, до зловживань, в тому числі до викрадень, незаконних арештів, неналежного поводження, крадіжок, вимагань та можливих позасудових страт.

Знаходячись формально під керівництвом Міністерства оборони України, бійці «Айдару» діють майже безконтрольно, а місцева міліція не бажає чи не може вживати заходів щодо порушень з боку батальйону. Деякі з порушень можуть прирівнюватись до воєнних злочинів, за які як правопорушник, так і командир несли б відповідальність згідно з нормами національного та міжнародного права.

Amnesty International висловлювала занепокоєння щодо дій членів батальйону «Айдар» » (див: Зловживання та воєнні злочини з боку добровольчого батальйону «Айдар» на півночі Луганської області), в тому числі і напряму місцевому командиру в Сєвєродонецьку та Рубіжному. На зустрічі з Amnesty International він підтвердив, що батальйон вдавався до «спрощеної» процедури при арештах, а також повідомив, що в них насправді є спеціальні пристосування (біля Северодонецька )для утримання заарештованих. Командир визнав, що випадки побиття могли мати місце, а затриманим зав’язували очі, після чого їх передавали міліції.

Органи міліції Северодонецька розповіли Amnesty International, що відкрито 38 справ щодо дій (переважно це пограбування), ніби-то вчиненими «Айдаром». Звіти щодо такого напливу злочинів були подані керівництву Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ України, проте суттєвих результатів поки що нема. Місцева міліція повідомила, що обізнана з частими правопорушеннями, але не мали можливості вплинути на це. Все, що в їх силах, так це реєстрування справ.

Високопоставлені військові командири заявили, що після отримання цих звітів, на початку серпня Міністерство оборони скерувало дві інспекції до батальйону «Айдар». Їхні рекомендації щодо реорганізування батальйону та встановлення чітких процедур і регламентів ще виконуються.